Чи можна говорити про те, що вперше в історії пострадянської Росії виникли сумніви в особливому статусі Російської Православної Церкви як найбільшого громадського інституту? Суспільство ставить Церкви питання і чекає на них відповідей, формуючи новий запит на спільне бачення майбутнього. Позицію Церкви в цьому діалозі буде формувати не тільки духовенство, але й миряни. Їх розуміння традиції і релігійних практик, їхнє ставлення до радянського минулого і Реальто пострадянського життя автор есе піддає глибокому критичному аналізу. Спираючись на особистий досвід участі в церковному житті, він приходить до несподіваних, а часом і парадоксальних висновків.