Преподобний Серафим Саровський - один з найбільш шанованих святих у православній церкві. Народився він в місті Курськ в 1754 році в родині заможного купця Ісидора Мошніна. Хлопчика назвали Прохором.

У віці 22-х років він здійснив паломництво в Києво-Печерську лавру, де він був благословенний поважною старицею Досифеєю, яка і передбачила йому подальший життєвий шлях - чернечий. Через чотири роки, хлопець вступив до чоловічого монастиря Саровской пустелі послушником. Там почався його чернечий шлях.

Коли Прохору виповнилося 32 роки, він прийняв малу схиму з ім'ям Серафим і став ієродияконом. Ще через сім років він був висвячений в ієромонахи.

Приблизно з цього періоду Серафим починає особливий шлях аскетизму і усамітнення. Живе він в окремій келії в декількох кілометрах від монастиря, їсть тільки те, що добуде самостійно, ночами пильнує і багато молиться, максимально уникає контактів з людьми.

До цього періоду відноситься і його важкий подвиг столпничества, коли Святий Серафим 1000 діб молився на великому камені (як зображено на цій іконі). Пізніше, до цих складних випробувань він додав обітницю мовчання. Так тривало багато років, аж до 1810 року. Але і потім, повернувшись до монастиря зі своєї келії, Святий Серафим ще 15 років провів в затворі. І тільки після 1825 роки за кілька років до своєї смерті він вийшов із затвора і почав приймати багатьох відвідувачів, яким допомагав своїм величезним духовним досвідом, порадами і незмірною Христовою любов'ю. Кожного відвідувача він зустрічав не інакше, як словами: "Радість моя!".