Святий Володимир князь

Житіє

Князь Володимир, син Святослава та древлянської княжни Малуші, народився у 963 році. Вихованням хлопчика займався брат матері, язичник Добриня.

Коли хлопчику виповнилось 9 років, він почав княжити у Новгороді під регентством воєводи Добрині.

У 980 році під час війни між братами Володимир пішов на Київ, де княжив його старший брат Ярополк. Під час осади міста було вбито багато киян, а також самого Ярополка.

У Києві почав правити Володимир. Він розширив кордони Київської Русі від Балтійського моря на півночі до ріки Буг на півдні. Також він упокорив повстання в’ятичів та вдало воював з печенігами. У нього було п’ять жінок та незчисленна кількість наложниць. Період князювання Володимира характеризувався великим злетом та поширенням язичництва. На схилах Дніпра було встановлено десятки ідольських капищ, де приносили навіть людей у жертву.

Одним із яскравих прикладів вкорінілості язичництва є мученицька кончина варягів-християн Феодора та Іоанна – перших мучеників на Київських землях. Проте, їхня твердість віри справила на юного князя неабияке враження, через що він почав сумніватись в істинності язичницьких богів.

Тож Володимир запрошує до Києва послів із різних країн: болгар-мусульман, німців-латинян, юдеїв і греків та інших, для того, щоб ті розповіли йому про свої релігії. Кожен з них вихваляв свою віру усіма можливими способами, але найбільше враження на князя справив грецький чернець, який на завершення своєї розповіді показав Володимиру ікону Страшного Суду Божого, яка змусила його задуматись.

За порадою бояр, Володимир відсилає до Візантії десять наймудріших послів, щоб вони подивились на грецьку віру та розповіли йому чи все насправді так, як розповів йому грек. Повернувшись додому, вони розповіли князю про побачене: велич візантійських храмів, урочистість християнського богослужіння, красу церковного співу. Посли відчували себе ніби не на землі, а на небі.

Вражений розповіддю своїх співвітчизників та підкріплений згадкою про свою бабусю – православну княгиню Ольгу, яку вважали наймудрішою з жінок, Володимир вирішує прийняти таїнство Хрещення, але водночас не хоче, щоб Київська Русь відійшла у грецьке володіння. Тому князь йде війною на Візантію і на шляху завойовує Херсонес. Звідти він відправляє послів до імператорів Василія ІІ та Костянтина VIII Порфирородних із вимогою віддати йому за дружину їхню сестру Анну. Але сестра візантійських імператорів за традицією не могла вийти заміж за язичника, тому київський князь отримав відмову. Тоді Володимир привселюдно оголошує про своє бажання прийняти християнську віру, але ще до приїзду Анни був вражений сліпотою. Вона порадила йому якнайшвидше прийняти Святе Хрещення, щоб позбавитись від недуга. І насправді, так і сталося. Вийшовши з купелі, Володимир прозрів як тілесними, так і духовними очима і з радощів вигукнув «Тепер я пізнав Істинного Бога». Це сталося у 988 році.

У Хрещенні князя Володимира нарекли іменем Василій. Повернувшись додому, Володимир охрестив своїх 12 синів у джерелі, яке на сьогодні відоме як Хрещатик. Їх приклад наслідувала більшість бояр.

Далі князь почав всіма способами викорінювати язичницьку віру та руйнувати ідольські капища. Так головний бог – Перун був прив’язаний до кінського хвоста й спущений дніпровськими схилами та кинутий в річку. Потім священники, які приїхали разом з князем, почали навчати народ християнському вченню. Після цього князь Володимир оголосив день, коли усі жителі Києва повинні прийти на берег Дніпра для прийняття Таїнства Хрещення. У той день на дніпровських схилах зібралось багато народу. Був і сам князь, який молився за своїх людей, а також багато священників, які проголошували молитви над новонаверненими християнами.

У 990 році на Київську кафедру прибув перший митрополит – Михаїл та ще 6 єпископів. Охрестивши Київ, Володимир почав поширення нової віри в інших містах своєї держави. Так спочатку був охрещений Новгород, потім Ростов та Суздальський край.

Після прийняття християнства Володимир княжив ще 28 років, під час яких дбав про поширення, розвиток та укріплення нової віри у своїх уділах.

28 липня 1015 року святий князь Володимир мирно відійшов до Господа у селі Берестово, що на Київщині. Його чесні мощі покладені у мармуровій гробниці у Десятинній церкві. За великі звершення у просвітленні слов’янського народу світлом Христового Євангелія Свята Церква дала князю Володимиру найменування рівноапостольного.