Священне Писання зазначає, що у Бога немає померлих, у нього всі живі, просто перебувають у різних світах. Ті люди, котрі вже померли і відійшли від нас, не є покинутими Господом, а навпаки становлять Небесну Церкву (спільноту), в той час як ми, живі люди, складаємо Церкву Земну. Єдиним зв’язком, який поєднує земну та небесну церкви є молитва, адже як ми молимось за наших спочилих родичів, так і вони, моляться за нас, будучи в іншому світі. Молитва за померлих важлива тим, що завдяки ній ми можемо повпливати на посмертну долю своїх спочилих близьких людей, адже за християнським вченням посмертний суд над кожною душею не є остаточним. Останнім судом має бути Страшний Суд після Другого Пришестя Христового.

Церква пропонує нам два основних методи поминання спочилих: постійна молитва та творіння добрих справ, зокрема милостині. Молитись за своїх померлих рідних можна і вдома під час щоденної молитви, але особливо важливою є спільна молитва у храмі під час звершення Літургії. Адже за богослужінням за всі прохання молиться вся церковна громада. Крім того, якщо Ви подали записку до вівтаря, то священик вийме з просфори часточку за Ваших спочилих і в кінці літургії опустить її в чашу з Святими Дарами разом з іншими часточками і молитвою: «Омий, Господи, гріхи всіх мною нині поминаємих, молитвами святих Твоїх». У день пам’яті Ваших близьких Ви можете також попросити священика відслужити панахиду – окремий заупокійний молебень. 

Милостиня, як прояв добрих справ, також рекомендується для поминання спочилих. Це може бути одяг або їжа, котру Ви роздаєте нужденним з проханням про молитву. Горілка або інші алкогольні напої не можна роздавати навіть як милостиню. Єдиним виключенням є червоне вино, котре разом з борошном та олією прийнято приносити до храму на панахидний стіл. Чому саме ці продукти та вино? Тому що вони необхідні для звершення літургії: олія та борошно йде на випічку проскур, вино вливається в чашу. Окремо слід поговорити і стосовно традиції приносити їжу на кладовища або взагалі влаштовувати біля могил спочилих поминальні обіди з їжею та алкоголем. Такий спосіб «поминання» померлих немає ніяких християнських основ і є продовженням традицій язичницьких тризн, котрі існували у давніх слов’ян. Сам характер подібних поминань не несе ніякої поваги до померлих, а тим більше якогось духовного змісту. Зазвичай це просто перетворюється на пиятику на могилах, з усіма відповідними наслідками.

В богослужбовому уставі Православної церкви днем поминання спочилих є субота. Але крім звичайних субот окремо виділяється декілька субот на рік, коли звершуються особливі поминальні служби або парастаси (з грецької «парастас» - «прохання»). Такі суботи називаються «батьківськими суботами» і їх звершення прив’язане до Великого Посту та період перед та після нього. Такими батьківськими суботами є:

1. М’ясопустна субота – це субота перед Неділею про Страшний Суд (М’ясопустною), третього підготовчого тижня перед початком Великого Посту. В цей день, якби перед згадкою вирішального суду Господнього, звершується молитва за всіх від віку спочилих християн і підноситься особливе прохання простити їм усі гріхи свідомі та несвідомі.
    
2. Троїцька субота – це субота перед святом Святої Трійці (П’ятидесятниці), тобто перед 50м днем після Великодня. Оскільки П’ятидесятниця є днем народження Церкви Христової, частиною якої є і померлі, то вони молитовно поминаються під час цього заупокійного богослужіння.
    
3. Друга, третя та четверта суботи Великого посту. Особливі заупокійні служби в ці дні посту були встановлені, оскільки в цей час звершується мало повних літургій, котрі включають поминання спочилих.

Крім того, в Україні є ще два дні, коли звершуються заупокійні богослужіння, але котрих немає в календарях більшості Православних церков світу. Обидва ці дні пов’язані вже з згадуваними вище давньослов’янськими звичаями поминання померлих навесні та восени, котрі в Україні називають: «проводки», «гробки» або «діди». Навесні таким днем є Радониця – дев’ятий день після Пасхи, а восени Дмитрівська субота – субота перед днем пам’яті великомученика Димитрія Солунського (8 листопада). Після прийняття християнства нашими пращурами Церква намагалась християнізувати увесь набір місцевих традицій та звичаїв. Саме тому у традиційні слов’янські поминальні дні були встановлені церковні заупокійні служба, аби новонавернені православні українці збирались на молитву до храмів, а не йшли на кладовища їсти та пити.

Як бачимо, у випадку з «осінніми дідами» - Димитрівською суботою це спрацювало, і цей день зараз сприймається як виключно церковний. А ось з Радоницею вийшло не так просто. Сама назва «Радониця» є ще язичницькою, хоча і зараз трактується як уособлення пасхальної радості після Великодня. Саме на Радоницю до сих під українці масово відвідують кладовища, пригадуючи померлих. Дехто і далі провадить поминальні обіди прямо біля могил спочилих родичів. Втім, відлуння недавнього свята Воскресіння Христового дістались і цього дня, адже в якості поминальної їжі для милостині господині печуть паски та красять крашанки. Тому, сподіваємось, що з часом все більше людей зрозуміють неприйнятність вживання їжі і напоїв (особливо алкоголю) на кладовищах.

Таким чином, сім днів у році в традиції Православної Церкви є днями особливого поминання спочилих, коли всюди звершуються особливі заупокійні богослужіння. Але це не значить, що молитись за своїх померлих родичів потрібно тільки в ці дні. В чині вранішніх молитов, що читаються щоденно, є спеціальна молитва за померлих. Особливо ми згадуємо в молитві померлих близьких у роковини їх смерті. Слід пам’ятати, що молитва, а також милостиня та інші добрі справи не прив’язані до календаря, адже вони є корисними не тільки для померлих, але і для нас з Вами на нашому шляху до досконалості та спасіння.