Для того, щоб відповісти на це питання, спочатку потрібно звернутися до історії християнства і більш детально вивчити, що являють собою іконописні зображення. За двотисячоліття християнства, ікона стала одним з незамінних і найбільш поширених символів нашої віри. Святі образи супроводжують нас практично все наше життя - кожен день, коли ми стаємо на молитву, ми робимо це перед образами угодників Божих. При Хрещенні, коли віруючий стає членом церкви і йому нарікається ім'я на честь одного з святих, прийнято дарувати ікону його небесного покровителя. Також і при здійсненні таїнства вінчання молодим прийнято дарувати пару ікон.

 

 

 

Що ж стало причиною такого всенародного благочестивого шанування образів? Для того, щоб відповісти на це питання, спочатку потрібно звернутися до історії християнства і більш детально вивчити, що являють собою іконописні зображення.

 

 

 

 

Слово «ікона» походить від грецького «εἰκόνα», що перекладається як «образ, зображення». Як правило, на іконах зображуються Господь Ісус Христос, Мати Божа, небесні сили, тобто ангели, святі угодники і їх житіє. Сам же образ може бути написаний на різних матеріалах і виконаний в різних техніках, але обов'язково з дотриманням правил «іконописного канону», який має таку ж довгу історію, як і саме іконописання.

 

 

 

Згідно з переказами, історія християнського іконопису починається ще з часів апостольських - в першому столітті після Різдва Христового. Першим іконописцем став святий апостол Лука, який написав образ Божої Матері з Немовлям-Христом на руках, а також святих апостолів Петра і Павла.

 

 

 

Починаючи вже з  перших століть християнства віруючі стали зображувати святих, для того, щоб зберегти пам'ять про них. Зображення Божої Матері і апостолів, а незабаром і безлічі мучеників, зберігалися, як важлива святиня, поряд з їх особистими речами, від яких нерідко відбувалися чудесні зцілення. За часів, коли книги коштували цілий статок і їх могли собі дозволити тільки дуже багаті люди, та й коли тільки деякі були досить грамотними, щоб читати їх, зображення святих стали найкращим способом зберігати пам'ять про подвиг віри. Ікона святого була не просто портретом, так як завжди була нерозривно пов'язана з історією його життя . Дивлячись на зображений образ Господа, людина згадувала Євангельські оповіді, дивлячись на святих - бачила картини їх житія. Таким чином, ікона стала нагадуванням про близькість і реальність святості. Як сказав під час однієї зі своїх лекцій митрополит Волоколамський Іларіон (Алфєєв): «На іконі перед нами постає людина яка не бореться з пристрастями, але вже перемогла пристрасті, яка не шукає Царства Небесного, але вже досягла його».

 

 

 

 

Практично відразу іконографічні зображення стали з'являтися і в церквах. Уже в римських катакомбах, де збиралися віруючі на молитву, ховаючись від переслідувань язичницької влади, настінні фрески з зображеннями святих займають значне місце. У тих храмах, де особливо шанували пам'ять когось зі святих, поряд із зображеннями Господа і Богородиці, обов'язково була особливо шанована «храмова» ікона святого угодника. У давнину зображенням на храмових стінах відводилася важлива освітня роль - розглядаючи розписи в храмі людина вчила історію своєї віри. Преподобний Іоанн Дамаскін, підкреслюючи важливість священних зображень в храмі, ще в VIII столітті писав: «Хіба не набагато краще прикрасити всі стіни храму Господнього ликами святих і зображеннями, ніж - безсловесних [тобто тварин] і дерев?». Зайшовши в храм віруючий міг побачити всю історію християнства - «Євангеліє у фарбах»: образи створення світу, перших людей і їх вигнання з раю, історію древніх патріархів і пророків, пришестя і спокутний подвиг Христа, апостольську місію по поширенню Євангелія, подвиги святих мучеників і преподобних, які могли жити в дуже недалекому минулому і навіть бути особисто знайомими віруючому. Останнє не змінилося і зараз - ми можемо побачити в храмах лики таких святих, як святитель Лука Кримський, Амфілохій Почаївський, Паїсій Святогорець і безліч інших подвижників, які не так давно ще раз показали світу реальну святість і можливість завжди жити з Господом в своєму серці.

 

 

 

Також, необхідно сказати, що ікона ніколи не була просто художнім твором і її сприйняття ніколи не обмежувалося категоріями естетики. Для віруючих вона завжди була священною і мала сакральне значення. Дух і сенс образу відповідали духу Святого Письма. Преподобний Іоанн Дамаскін говорив, що для людини, яка складається з душі і тіла, неможливо, минаючи тілесне, перейти до духовного споглядання. За словами святого, через тілесне споглядання ми приходимо до споглядання духовного. Таким чином, ікона бере участь в молитві, як ніби направляючи її від образу, до небесного і нескінченного Першообразу.

 

 

 

Необхідно сказати, що православна ікона шанується не тільки серед православних віруючих. Вона здобула любов і шанування також і віруючих католицької та протестантської церков, а деякі ікони відомі й улюблені навіть і в нехристиянському середовищі. Прикладом такої ікони є «Трійця», написана відомим російським іконописцем Андрієм Рубльовим, і є однією з найвідоміших ікон в у всьому світі.

 

 

 

У православній іконі немає нічого зайвого і непродуманого. У ній зберігається правило віри і канони церкви, вона вчить нас вірі і молитві, вчить нас досконалості і показує нам ідеал - той Прототип, до якого ми повинні прагнути в своєму житті. Саме це, ось уже два тисячоліття, є причиною благочестивої всенародної любові і шани віруючими священних образів в Православ'ї.