Натільний хрест
 

У наш час натільний хрестик є обов'язково у кожного християнина. Але традиція носіння такого хреста з'явилася не відразу, а приблизно в IV столітті, так як про це згадує в своїх проповідях святий Іоанн Златоуст, який засуджував свою паству за те, що вони надягали на хрещених немовлят замість хреста різноманітні амулети. До 313 року, коли християнство було іноді переслідуваною владою релігією, віруючі в основному не носили спеціальних знаків. Хоча є і згадки про носіння християнами символу риби (символ Господа Ісуса Христа), а також про малювання хреста на лобі. На території Київської Русі натільні хрести з'явилися ще до офіційного хрещення в 988 році, що вже говорить про поширення християнства серед наших предків. Символічно натільний хрест нагадує віруючим про важливість несення життєвого хреста в своєму проходженні за Христом до спасіння. Також, православні християни щодня читають молитву Св. Хресту, просячи Господа через хрест захистити їх від усякого зла і бісівського нападу.

Хрест-Голгофа
 

Хрест-Голгофа зустрічає нас в кожному православному храмі на панахидному столі, а також в самому центрі храму під час Великого посту. Цей вид хреста являє собою композицію, яка складається з: безпосередньо розп'яття із зображеною постаттю Господа Ісуса Христа, фігури Богоматері та апостола Іоанна Богослова по боках від хреста, основу у вигляді каменів гори Голгофи і череп і кістки праотця Адама прямо під хрестом. Призначення такого хреста - реалістично і образно показати віруючим те, ціною яких страждань і мук вони були викуплені від гріха, відповідно до слів апостола Павла (1 Кор. 6:20). Усвідомлення величі хресного подвигу Христа має утримувати вірних від гріхів, якими вони знову і знову розпинають свого Творця і Спасителя. Тому під час читання пасій Великого посту хрест-Голгофа виноситься на середину храму як символ спокутної жертви Христа.

Священицький наперсний хрест
 

Сучасного священика вже неможливо уявити без наперсного (нагрудного) хреста, який як обов'язковий елемент образу батюшки вже щільно увійшов в народну свідомість. Однак обов'язкове носіння і сам тип нагрудного хреста для священиків був затверджений тільки в 1896 році з нагоди коронації імператора Миколи ІІ. Взагалі до XVII століття в Україні подібні хрести, прикрашені розписом і камінням, носили тільки архієреї. Але вже за часів митрополита Петра Могили архімандрити великих монастирів отримали право носити наперсні хрести. Ця традиція свого часу вельми здивувала росіян, у яких подібного звичаю не було. Протягом XVIII - XIX століть тільки окремі представники білого духовенства отримували наперсні хрести як нагороду. Прообразом священицьких хрестів були великі хрести-енколпіони, популярні в Візантії, в яких віруючі зберігали мощі або інші священні реліквії. Призначення наперсного хреста - нагадувати священику про відповідальність його служіння для прихожан, тому на реверсі хреста розміщується цитата з послання апостола Павла до Тимофія: «Образ будь для вірних словом, житієм, любов'ю, духом, вірою, чистотою (1 Тим. 4, 12)» .

Напрестольний хрест
 

Напрестольний хрест постійно знаходиться у вівтарі кожного храму на святому престолі. Цим хрестом священнослужитель благословляє віруючих і дає їм його для цілування в кінці кожної літургії. Також цей хрест на прикрашеному підносі виноситься на середину храму три рази в році: на Хрестопоклонну тижня Великого посту, на Свято Винесення Хреста (14 серпня) і свято Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня).

Хрест-трисвічник
 

Хрест-трисвічник використовується під час богослужіння Великодня і протягом сорока днів після Великодня замість звичайного напрестольного хреста. Спереду такого хреста знаходиться свічар з трьома свічками. Священик використовує хрест-трисвічник під час кадіння, а також для благословення парафіян, з вигуком: «Христос Воскрес!».