Історія появи натільних медальйонів із зображеннями ікон нерозривно пов'язана з зародженням християнського іконовшанування в цілому. Певним прообразом таких іконок можуть вважатися ранньохристиянські символи Риби, які символічно несли в собі згадку про Божество Ісуса Христа. Так у грецькій мові перші літери фрази «Ісус Христос Син Божий Спаситель» («Ісус Христос Теос Іос Сотірос») становили разом слово «Риба» («Іхтіс»). Є версія, що натільні ікони отримали своє поширення серед християн в епоху іконоборства, коли було заборонено тримати в будинку ікони. За порушення закону були введені суворі покарання. Тому віруючі стали носити натільні образки, які діставали для таємної молитви вдома. Натільні іконки були невеликого розміру, їх не було видно оточуючим і можна було легко сховати від сторонніх очей. І оскільки єресь іконоборства була тривалою, то натільні ікони міцно увійшли в народну традицію і залишилися в церковній практиці. Хоча слід зазначити, що ніяких церковних правил, які б зобов'язували віруючих носити натільні образки, немає.

Таким чином, як бачимо, основний зміст носіння натільних ікон - для того, щоб молитися перед ними в будь-який вільний час. Не варто вважати образки свого роду амулетами, які будуть захищати Вас від будь-якого зла. Це язичницький підхід до подібних речей. У християнстві важливу роль грає не сама ікона, а віра і ревність людини у молитві перед нею. Якщо натільна ікона буде носитися тільки як ювелірна прикраса, а не образ для молитви, то з богословської точки зору вона не буде нести ніякого сенсу, крім естетичного.
 

На Русь натільні іконки прийшли після хрещення, але спочатку використовувалися як колти - металеві підвіски, які кріпилися на ланцюжку до головного убору жінок Київської Русі. Слово «колт» походить від українського «колтки» або «ковтки», тобто «сережки». Колти робилися з золота або срібла, розписувалися і потім прикріплялися до намітки головного убору на лобі. Розписи колтів містять безліч традиційних рослинних орнаментів, релігійних сюжетів і ікон. По суті, своїм наборів колтів знатні жінки на Русі показували свій статус, своїх небесних покровителів і риси свого характеру. Колти із зображеннями святих зустрічаються в багатьох скарбах періоду ранньої Київської Русі.
 

Пізніше, в XII - XIV століттях колти втрачають колишнє поширення і поступаються місцем натільним іконкам. Причина криється у втраті стабільності в державі: спочатку міжусобиці, а потім і монгольське завоювання, які супроводжувалися пограбуванням і насильством, змусили населення не носити свої дорогі прикраси публічно. Натільні іконки того періоду містять зображення Господа Ісуса Христа, а також різні типи ікон Богородиці. Спочатку, це були візантійські ікони типу «Оранта» або «Одигітрія», але вже з кінця XII століття з'являються і місцеві ікони на кшталт образу «Знамення» Пресвятої Богородиці. З того часу носіння натільних іконок стало благочестивим звичаєм і в нашій землі. Після 1917 року під час Радянської безбожної влади ця традиція була загублена. За відкрите носіння хреста або натільного образу тоді можна було отримати тюремний термін або, як мінімум, великі неприємності на роботі.
 

У наш час традиція носіння натільних ікон відроджується. Віруючі люди разом з натільним хрестом, носять іконки своїх святих небесних покровителів або зображення шанованих ними ікон Божої Матері. Сьогодні існує безліч варіантів оформлення натільних ікон, проте вибираючи собі свій натільний образ, не забувайте, що головне це молитися перед ним щодня навіть самої короткою молитвою.